Поєднані любов’ю до музики
Мета: Поглибити знання учнів про естрадну і класичну музику, відомих співаків-виконавців;
розвивати потребу школярів у творчій самореалізації та духовно-естетичному самовдосконаленні;
виховувати в них почуття прекрасного.
Обладнання: ПК, аудіозапис творів у виконанні співаків, електронний синтезатор; портрети виконавців, добірка публікацій, присвячених даній темі.
Склад учасників проекту:
Пошукова група «Меломани»:
- Гончаренко Катерина – 9 клас
- Литовченко Тетяна – 9 клас
- Гума Володимир – 9 клас
- Дем’яненко Владислав- 9 клас
- Гума Юлія – 11 клас
- Гладка Катерина – 11 клас
- Дешко Олександр – 11 клас
- Максімова Юлія – 11 клас
Керівник проекту – учитель музичного мистецтва Макаренко І.М.
Опис проведеної дослідницької роботи.
Ми, пошукова група учнів 9 та 11 класів, зацікавилися творчою спадщиною відомих співаків-виконавців естрадної пісні, що були популярними наприкінці ХХ століття. Вивчаючи тему «Зірки французької естради» з музичного мистецтва, ми познайомилися з такими яскравими особистостями на естрадному небосхилі, як Джо Дассен, Мірей Матьє, Едіт Піаф, Шарль Азнавур та інші. Не вдовольнившись скупими рядками підручника, ми розпочали свій пошук. Збирали матеріал по крихтам: знаходили публікації в періодичній пресі, відшукували старі грамплатівки, зверталися до інтернет-ресурсів та енциклопедій. І ось що нам вдалося дізнатися…
Гончаренко Катерина та Дешко Олександр:
Ми збирали матеріал про відому на весь світ співачку Мірей Матьє.
Історія життя Мірей Матьє зовні схожа на різдвяну казку. Вона народилася 1946 року в місті Авіньйоні у родині каменяра, де була старшою з 14 дітей, - 7 дівчаток і 7 хлопчиків. Сім’я жила важко, і, щоб допомогти батькові, Мірей рано покинула школу, вже у 13 років почавши працювати на фабриці, де з ранку до вечора клеїла конверти. Над усе дівчинка любила співати.
Голос свого майбутнього кумира – Едіт Піаф – Мірей почула вперше, коли їй виповнилось 8 років. «Я була зачарована, - згадує співачка. – Я сіла до матері на коліна та сказала: «Мамо, коли я виросту, я також буду співати». Батько, дізнавшись про це, тільки сумно похитав головою. Але я була впертою і настирливою. Кожного разу, коли співала Піаф, я слухала й навчалася».
У 1964 році Мірей Матьє перемогла в місцевому радіоконкурсі і привернула до себе увагу своїм неперевершеним голосом, схожим на голос Едіт Піаф. З’явившись наступного року в одній з популярних телепередач, вона стала зіркою передусім через те, що нагадувала французьким меломанам їхнього кумира - Едіт Піаф.
Саме тоді її помітив Джанні Старк, відомий у Франції менеджер, людина, що працювала з Едіт Піаф, Джонні Холідеєм, Жильбером Беко. Він умів шукати й знаходити таланти. Своїм безпомилковим чуттям Старк вхопив ностальгію французької публіки за піснями Піаф, що трьома роками раніше пішла з життя, та бажання французів повірити в диво, у те, що нова Піаф може з’явитися… Голос Мірей був схожим на голос Піаф – низький, глибокий, сильний. Тендітна дівчина й зовні мало багато спільного з Піаф, та й біографії були схожими. І вдячна Франція із захватом зустріла «нову Піаф».
«Едіт Піаф – моє божество, якому я вклоняюся з дитинства. Але вона неповторна й такою залишиться назавжди. Я ніколи не намагалась її наслідувати, хоча ще й досі відчуваю вплив творчості цієї видатної співачки на мою долю», - сказала Мірей Матьє. Перші записані Мірей платівки одразу стали шлягерами. А пісні, заспівані іноземними мовами, проклали їй шлях до різних європейських хіт-парадів. Вже понад 20 років Мірей Матьє має гарячих прихильників у всьому світі.
П’єр Деланое, автор багатьох текстів пісень Мірей, писав: «… Мірей обрала свій музичний стиль – вона співає про те, що розповіла їй земля, що почула вона на сусідній вулиці. Співає, тому що не може не співати так, як у нас співали спокон віку».
Серед найзначніших концертів співачки – виступ у Карнегі-Холлі в Нью-Йорку в квітні 1975 року, на сцені паризької «Олімпії» в 1985 та 1998 роках, а також на відкритті Олімпійських ігор у Сеулі (Корея). У червні 2001 року Мірей матьє виступила з концертом у київському палаці «Україна» у присутності Президента країни. Загалом вона більш популярна за кордоном, ніж на батьківщині.
У 1993 році вийшов альбом Мірей Матьє, присвячений її кумиру Едіт Піаф. А в 1999 році вона стала кавалером Ордена Почесного Легіону – найвищої державної нагороди Франції.
Литовченко Тетяна та Гума Володимир:
Нам дуже сподобалась творчість відомого французького співака Джо Дассена.
Ім’я співака Джо Дассена відоме не тільки у Франції, але й у багатьох країнах світу. Наприкінці ХХ століття (70-80 роки) за своєю популярністю в світі він перевершив інших французьких співаків. Такі пісні, як «Моя музика», «Якби не було тебе», «Бабине літо», «Єлісейські поля» і в наш час лунають в ефірі, створюючи атмосферу затишку й довірливості в кожній оселі. Може саме тому Джо Дассен припав усім до душі, бо співав щиро, якось по-домашньому. Його манері виконання притаманна особливо задушевна, ніби розмовна інтонація, яка робить пісню близькою і зрозумілою навіть тим, хто не володіє французькою. А супровід пісень, на відміну від модного тоді громоподібного звучання електрогітар та ударної групи, був мелодійним і спокійним.
Майстерність і популярність прийшли до нього не відразу. Улюбленець французької публіки народився у США в штаті Каліфорнія, в сім’ї вихідців з Росії. Його батько – відомий кінорежисер, мати – скрипалька. Робота батька та численні гастролі матері не затримують сім’ю на одному місці. Враження, обличчя, країни змінюються як у калейдоскопі. Родина живе то у Швейцарії, то в Італії, то у Франції. Любов до музики прийшла до майбутньої зірки ще в дитинстві. Під час навчання в університеті юнак не розлучався з гітарою, його пісні постійно збирали багато слухачів. У той період Джо Дассена захоплював стиль «кантрі», у якому грали та співали його друзі – американці. Свою першу платівку співак назвав «Музичний фольклор Америки». Успіху вона не мала.
Можливо, саме тоді молодий чоловік обрав своєю долею французьку пісню. Навчаючись в університеті в Америці, Джо Дассен, як і багато хто з людей його кола, спробував багато професій, був водієм вантажівки, мийником посуду, різноробом… Але ось настає день, коли перемогла любов до пісні. В студентському середовищі він виконує твори улюбленого французького поета Брассанса, відаючи їх за народні французькі мелодії. І має успіх. Можливо, саме це вплинуло на його рішення оселитися у Франції. Кілька незначних ролей у кіно та робота на невеличкій радіостанції передує виходу його першої грамплатівки, що успіху не мала. Але Джо не відступає. Він настирливо працює, багато репетирує, шукає свій стиль. І успіх приходить до нього.
Його виконання відрізняється великим смаком, почуттям міри, притаманним лише справжнім митцям. Для нього, мабуть, найбільш характерна особлива розмовна, довірлива інтонація, яка робить пісню близькою й зрозумілою навіть тим слухачам, котрі не знають французької мови. Вражає щирість, душевність, глибоке проникнення у зміст виконуваних творів.
Гума Юлія і Дем’яненко Владислав:
Ми були просто зачаровані красою інструментальних аранжувань оркестру Поля Моріа.
«Коли мова йде про Поля Моріа, забудьте про свої упередження з приводу легкої інструментальної музики. Його альбоми звучать розкішно, бездоганно і гладенько, як оксамит. Його прекрасні інтерпретації популярних хітів ідеально зберігають всю пристрасть і глибину оригіналів», - писав Френсіс Лей.
Музику Поля Моріа можна почути в радіоефірі, з мобільних телефонів, на різноманітних концертних естрадах та дискотеках. Завдяки витонченій ліричності, піднесеності образів, яскравому темпераменту, вона є неповторною і такою, що не має вікових і часових обмежень.
У родині Поля Моріа налічується кілька поколінь талановитих музикантів. Він народився в 1925 році в Марселі і з чотирьох років почав цікавитися музикою. 14-річним Поль закінчив музичну академію в Марселі, де був найкращим серед піаністів та вступив до Паризької консерваторії. Проте, випадково почувши джазовий концерт, захопився ним і відмовився від кар’єри піаніста. Він почав грати в самодіяльному джазовому оркестрі та мріяв створити власний колектив і бути диригентом. «Я вирішив стати диригентом, тому що прагнув незалежності. Диригенти – найбільш незалежні люди в музичному світі», - писав Поль Моріа. Свій перший оркестр він створив у 17 років, проте досить швидко перейшов від джазу до аранжувань популярних мелодій.
Зі своїм оркестром Поль Моріа працював на одній із студій грамзапису і першим співаком, якому він акомпанував, виявився Шарль Азнавур. У 1965 році Моріа створив новий великий струнний оркестр. У той же час він одним із перших розгледів талант молодої співачки Мірей Матьє, став її музичним директором, гастролював разом з нею та всіляко допомагав зійти на музичний Олімп.
Разом з іншим композитором, Раймоном Лефевром, Поль Моріа створив музику до кінокомедій «Жандарм із Сен-Тропеза» та «Жандарм у Нью-Йорку» за участю видатного актора Луї де Фюнеса.
З концертами оркестр Поля Моріа побував у Японії та багатьох країнах Європи і Латинської Америки. Цікавим є те, що Моріа створював талановиті аранжування народних мелодій різних країн, у яких він гастролював. З метою досягнення більш досконалого звучання маестро активно використовував нові технічні досягнення. З цього приводу він сказав: «Сьогоднішній стиль аранжування – це синтез традиційних звуків, електронних інструментів і новітніх технологій. що обумовлюють прогрес». Як піаніст, він чудово виконував твори Баха, Дебюссі, Стравінського та записав альбом «Поль Моріа грає Шопена».
У 1998 році в Японії Поль Моріа виступив зі своїм прощальним концертом. Проте, його оркестр під іменем маестро продовжує виступати в різних країнах світу.
Гладка Катерина та Максімова Юлія:
Нас дуже вразила трагічна історія життя неперевершеної Едіт Піаф.
Знаменита співачка народилася холодною грудневою ніччю 1915 долі в нетрях паризького робочого району Бельвіль у бідній родині вуличних акробатів-циркачів. Батько, Луї Гасьон, відразу після народження дочки виїхав на фронт, а мати, Анетт Майар, віддала двомісячну Едіт на виховання дідусеві з бабусею й зникла. Через два роки, приїхавши із фронти у відпустку, Луї Гасьон відвіз маленьку дочку до іншої бабусі - своєї матері, що працює куховаркою в публічному будинку.
Тим часом закінчилася Перша світова війна, із фронту повернувся Луї Гасьон, а Едіт минуло п'ять років. Вона стала працювати на вулиці разом з батьком. Він демонстрував публіці акробатичні номери, а Едіт співала й збирала гроші та співала «Марсельєзу». В 14 років вона пішла від батька, у якого з'явилася чергова дружина, і почала виступати на вулиці зі зведеною сестрою Симоною. Грошей їм ледь вистачало на оплату кімнати в зубожілому готелі та деякий одяг.
В 1935 році хазяїн кабаре «Джерніс» Луї Лепле почув надзвичайного тембру голос вуличної співачки, що виконувала пісеньку про горобця, і запросив її виступати у своєму закладі. Він прозвав її Піаф («горобчик»), і цей псевдонім залишився з нею навічно. (Треба сказати, що Едіт була зростом лише147 см.) І насправді, зовні непримітна, під час співу вона перетворювалася на прекрасного лебедя, її руки ставали крилами могутнього птаха, що злітали у височінь разом із піснею. Почувши співачку вперше на справжній сцені, відомий шансоньє Моріс Шевальє вигукнув: «Яка в неї сила, у цієї маленької дівчинки». Саме вулканічний вогонь у її голосі зробив Едіт Піаф символом французьких шансонів.
Один із майданів Парижа названо її ім’ям. Вона – найвидатніша французька естрадна співачка ХХ століття. Її пісні – перлини мистецтва французької пісні. Це єдина й неповторна Едіт Піаф.
Шалено-пристрасним голосом співачки захоплювався весь світ. Для неї створювали пісні кращі композитора й поети Франції. Високоповажні особи Англії чекали на її згоду зустрітися з ними. І все ж, як писав французький журналіст Марсель Блістен, «усе життя в ній залишалося щось від дівчинки, яка раптово зробилася всесвітньо відомою співачкою».
Пісні Парижа дали Едіт Піаф безсмертя. Але не ті пустотливі пісні кабаре «Мулен Руж», за якими поспішають до французької столиці, а пісні, що пронизують душу. «Вона була живим віддзеркаленням людського горя, відчайдушним криком страждання, символом нашої самотності й нашої печалі», - так писали її сучасники.
Едіт Піаф стала музою багатьох шансоньє: Шарля Азнавура, Шарля Дюмона тощо. Зазвичай справжній шансоньє сам пише й виконує свої пісні. Для Едіт Піаф зроблено виняток – вона виконувала одну з кращих пісень шансоньє Шарля Дюмона «Ні, я ні за чим не жалкую».
Останній раз великій Піаф судилося проспівати в березні 1963 року. Вона виконувала «Гімн любові», «Весілля», «Мілорд», «Я ні про що не жалкую», куплети «Завтра настане день» з музичної комедії «Маленька Ліллі» й інші пісні.
11 жовтня 1963 року вона померла.
На жалобну церемонію на цвинтар Пер-Лашез прорвалося близько 40 тисяч шанувальників її таланта. Як згадував згодом Шарль Азнавур, єдиний день у післявоєнній історії Парижа, коли транспорт у місті повністю зупинився, був день похорону жінки, що все життя чекала своє велику любов, - Едіт Піаф.
Висновок. Збираючи матеріали про цих видатних співаків, ми доторкнулися душею до безмежного світу музики. Слухаючи пісні, інструментальні композиції, ми вкотре переконалися: навіть не знаючи мови, можна зануритися в світ прекрасних образів, що полонить серце і нікого не залишить байдужим. Спасибі тобі, музико, за ці світлі хвилини радості і насолоди вічним, як світ, мистецтвом!
Використана література:
- В.Скляренко, Е.Васильева и др. 50 знаменитых историй любви. Харьков: Фолио.2009
- Підручник «Музичне мистецтво 8 клас»
- «Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия», електронна версія 2004 р.
- Буклет «Мирей Матье в СССР», авт. Т.Бутковская, 1987 г.
- Обкладинки конвертів грамплатівок «Джо Дассен. Люксембургский сад», «Оркестр Поля Мориа»
- Інтернет-ресурси: http://www.google.com/ , http://www.rambler.ru/
- музичні файли.
| 
